ВІЗУАЛЬНА МЕДІАКУЛЬТУРА: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ І СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ

План лекції:
1. Засоби масової комунікації. Медіакультура та її візуальна складова.
2. Медіазасоби, їх функції.
3. Медіакультура, її візуальний аспект.
4. Культурологічний аспект візуальної медіакультури.
5. Соціально-психологічний аспект візуальної медіакультури: медіакомунікація, медіатворчість, особистісна візуальна медіакультура.

Ключові слова: медіа, засоби масової комунікації, медіакультура, ві­зуальна медіакультура, візуальна культура, масова культура, соціальні й психологічні аспекти візуальної медіакультури, комунікація, особистісна візуальна медіакультура, медіатворчість.
Література:
1. Баришполець О. Т. Медіакультура особистості: соціально-психологічний: навчально-методичний посібник / О. Т. Баришполець, О. Є. Голубєва, Н. В. Климчук [та ін.]; за ред. Л. А Найдьонової, О. Т. Баришпольця.– К. : Міленіум, 2009. – 440 с.
2. Литвин А. Використання технологій мультимедіа у професійній підготовці / А. Литвин // Педагогіка і психологія професійної освіти.– 2012. – № 2. – С. 7-21.
3. Мищишин І. Медіаосвіта як засіб формування медіакультури сучасної молоді /І. Мищишин, Н. Троханяк // Вісник Львівського університету. Сер. Педагогічна.-Львів, 2006.– Вип. 21, Ч. 1. – С. 161-165.
4. Новикова, А. А. Развитие медиакомпетентности американских учащихся на современном этапе / А. А. Новикова // ALMA MATER: Вестник высшей школы.– 2009. – № 5. – С. 46-52.
5. Онкович, Г. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти / Г. Онкович // Дивослово. – 2007. – № 5. – С. 29-31.
6. Онкович, Г. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі / Г. Онкович // Дивослово. – 2007. – № 6. – С. 2-4.
7. Онух, Л. Українські медіа нічого не помічають, крім гламуру :[інтерв'ю з директором Польського ін-ту в Києві – про інформаційні пріоритети українських ЗМІ] / Л. Онух; розмову вела О. Ганжа // Телекритика. – 2010. – № 7-8. – C. 60-65.
8. Потятиник, Б. В. Медіа: ключі до розуміння / Б. В. Потятиник. – Львів : ПАІС, 2011. – 312 с.
9. Рахматова, М. Іміджева складова репутації України у світових мас-медіа / М. Рахматова // Університет.– 2008. – № 3. – С. 113-118.
10. Слюсаревський, М. Медіа-освіта: українська перспектива / М. Слюсаревський, Л. Найдьонова // Рідна школа. – 2013. – № 9. – С. 57-58.
Засоби масової комунікації. Медіакультура та її візуальна складова.
Нині не можна уявити життя без медіа. А що означає слово «медіа», що стоїть за цим поняттям? «Медіа» (грец. – це середина або посеред­ник). Згадаймо поняття «Mediterranean Sea» – Середземне море або «медіум» – посередник між живими та померлими душами. Сучасне значення «медіа» – це засіб, через який опосередковано здійснюється комунікація між людьми, групами людей. Сьогодні медіа – це всі засоби масової комунікації, а також засоби масової індивідуальної комунікації й так звані мережеві мультимедійні засоби.
Медіазасоби, їх функції
Засоби масової комунікації (медії) виникли не на порожньому місці. Вони з'явилися тоді, коли історія технічного розвитку сягнула певного рівня. Спочатку у ХVст. у Німеччині було винайдено пристрій для друку книжок, що, без перебільшення, відіграло дуже важливу роль у культурі загалом та сприяло й прискорило науково-технічний розвиток зокрема.
В останній третині XVIII ст. відбулася «перша індустріальна револю­ція» у Великій Британії, яка привела до життя парову машину.
«Друга революція», наприкінці XIX ст. підпорядкувала електрич­ну енергію для практичних, індустріальних потреб у Німеччині та США.
«Третя технологічна революція», припала на середину XX ст., коли людина приборкала ядерну енергію, почала опановувати космос, ак­тивізувала розвиток кібернетики та генетики.
На тлі цих глобальних винаходів з'явилися й інші, менш масштабні, але не менш значущі для людини, – фотографія, телеграф, кінемато­граф, радіо, телефон, телебачення, а також цифрові технології спо­собу запису інформації, мікропроцесор (комп'ютер), принципово нові інформаційно-комунікаційні системи (Інтернет) тощо.
Фотографія та кінематограф, радіо та телебачення, друк і копіювальна техніка, мобільний зв'язок, комп'ютер, Інтернет тощо – все разом ста­новить медіазасоби або засоби масової комунікації. Що ж об'єднує в один ряд такі різноманітні за своєю технічною природою та функціями речі? Насамперед, усі вони налагоджують комунікацію як між окремими людь­ми (телеграф, телефон), так і між певними групами людей: редакція га­зети/журналу та читачі (друковані видання), знімальна група та кіноглядачі (кінематограф), автори телепрограм і телеглядачі (телебачення) тощо.
Однак деякі спеціалісти вважають медіазасобами тільки електронно-технічні прилади, такі, наприклад, як телевізор, комп'ютер, але це вже ню­анси. Нам важливо знати, що у всіх вищезгаданих медіазасобів – спіль­ні технічні функції, а саме:
• створення інформації за допомогою медіатехніки та медіатехнологій;
• зберігання інформації, записаної на матеріальному носії, що умож­ливлює її практично нескінченне відтворення;
• копіювання, тиражування інформації з метою її поширення;
• передача (трансляція) інформації на значні відстані завдяки тех­нічному забезпеченню;
• медіатизація як запис, копіювання, тиражування інформації, створеної в іншій продуктивній діяльності: репродукування творів образотворчого мистецтва й музичних творів зокрема.
Засоби масової комунікації виконують певні соціальні функції:
• передача інформації, поширення;
• здійснення опосередкованої комунікації;
• спрямованість на маси, масову, цільову аудиторію.
рім того, необхідно пам'ятати, що можливість функціонування су­часних засобів комунікації обумовлена певними об'єктивними законо­мірностями, а саме:
1.Засоби масової комунікації як технології та їх експлуатація дуже дорогі об'єкти. Тому джерелами/власниками засобів масової комуні­кації є певні структури, організації (владні, політичні, комерційні, со­ціальні тощо), від яких залежить функціонування медіазасобів. Звідси випливає залежність засобів масової комунікації, які виконують за­мовлення, представляють інтереси певних структур, організацій, со­ціальних груп.
2.Відповідно спрямування змісту інформаційних повідомлень, а у широкому контексті – усієї медіаінформації (медіатекстів), знову ж таки, залежить від інтересів власників/замовників ЗМК: «Хто платить, той і замовляє».
3.Саме тому можна впевнено сказати, що засоби масової комунікації у своїх медіатекстах репрезентують не об'єктивне відтворення реальної дійсності, а світоглядні (політичні, економічні тощо) позиції певної гру­пи/груп людей, їх маніпулятивні інтереси, у кращому випадку – «ав­торське бачення», як це є у мистецтві.
Медіакультура, її візуальний аспект
Сукупність засобів масової інформації становить суспільний, куль­турно-історичний феномен, сутність якого полягає у створенні медіатехнічних засобів та медіаінформації, її опосередкованої передачі од­ними групами людей та її опосередкованому ж сприйманні іншими. Все це становить – медіакультуру – практичну й інтелектуально-духовну діяльність людини, опосередковану медіазасобами.
Іншими словами, медіакультура – це виробництво, результатом яко­го є нові медіазасоби, медіатехнології та медіапродукція у формі книжок, періодичних видань, радіопрограм, телепрограм, документальних, ху­дожніх фільмів, фотозображень тощо.
Медіакультура – це бізнес: на чолі медіавиробництва, як ми вже зна­ємо, стоять певні комерційні, адміністративні, владні, політичні та інші структури —- «агенції», які утримують виробництво й реалізують свої інтереси у медіапродукції, заробляючи на цьому.
Медіакультура може бути й мистецтвом, особливо у сфері фотогра­фії, кінематографії, новітніх видів мистецтва, так званого медіамистецтва (відео-арт, сайнс-арт, нет-арт тощо).
У медіакультурі є одна важлива особливість: переважна частина її продукції представлена у візуальному або аудіовізуальному форматі. Медіакультура постійно створює візуальні, аудіовізуальні образи, які по­всюди супроводжують або замінюють письмові системи кодів. Так, якщо у друкованих засобах, інтернеті візуальний аспект доповнює письмовий текст, то вже у фотографії, кінематографі, телебаченні – візуальне пе­реважає.
Візуальний формат медіакультури – це не лише її візуальна пред­метність («зображення», «картинки», «картинки в русі»), а й обо­в'язково візуально-образні смисли. Всі зображення створені з певною метою й несуть у собі смислову інформацію. Саме тому візуальний світ сучасної людини завдяки медіа не лише наповнився зоровими об'єктами, а й розширився.
Візуальний, аудіально-візуальний аспект медіакультури надалі ми визначатимемо як візуальну медіакультуру – головним елементом, се­мантичним кодом якої є візуальний образ, зображення.
Культурологічний аспект візуальної медіакультури
Як ми вже зазначали, візуальна медіакультура це, передусім, вироб­ництво візуальної медіапродукції, яка наводнює штучне культурне се­редовище існування людини візуальними образамизображеннями, по­даними у різних форматах (статичних, рухомих) і жанрах (фотопортрет, документальний фільм, телепрограма тощо). Природа візуального ме­діавиробництва тісно взаємозв'язана з іншими галузями загальнолюдської культури.
Візуальна медіакультура входить до складу загальної візуальної культури, яка передує в часі та охоплює практично всю штучну природу, створену людиною, й становить систему таких різноманітних візуальних підсистем, як одяг, прикраси, вжиткові речі, архітектура, мис­тецтво тощо. Візуальна культура – це широке поняття, а візуальна ме­діакультура, по-суті, є її сучасною могутньою складовою – однією з ві­зуальних підсистем.
Візуальна медіакультура входить до складу загальної медіакультури: за способами виробництва візуальної медіапродукції, за мож­ливістю технічного забезпечення її споживання, поширення, зберігання.
Виробництво візуальної медіапродукції охоплює не лише створення матеріально-предметного плану візуальне, але і його змістове, ціннісно-смислове наповнення, що здійснюється за допомогою різ­номанітних технічних і психологічних медіатехнологій. Крім того, треба зауважити, що медіа здатні забезпечити передачу візуальної ме­діапродукції необмеженій аудиторії, і тому очевидний зв'язок візуальної медіакультури з масовою культурою. Масова культура породжується медіазасобами й повністю залежить від медіатехнологій. Головними ознаками масової культури, як і медіакультурної продукції зокрема, є демократичність і зрозумілість для загалу. Але на відміну від високої елітної культури, яка вимагає від людини інтелектуальних, емоційних зусиль, певної підготовки, досвіду, масова культура популяризує спро­щену систему цінностей: примітивізацію стосунків між людьми; роз­важальність; сентиментальність; натуралістичне смакування насильства та сексу; пропагування культу речей; культу успіху, сильної особистості; сенсаційність тощо.
Головним недоліком масової культури є те, що вона призвичаює люди­ну до бездумного споживання, не вимагаючи інтелектуальних зусиль.
Візуальна медіакультура, опосередкована медіазасобами, а відповід­но спрямована на масове споживання, часто-густо сповідує цінності та смисли саме масової культури.
Отже, візуальна медіакультура знаходиться на перетині трьох культурних сфер – візуальної, медійної та масової. Поєднуючи в собі такі їхні головні властивості як візуальність, опосередкованість засобами масової комунікації, масову спрямованість і систему спро­щених цінностей, вона становить суспільний феномен, виробництва та споживання візуальної медіапродукції різноманітного формату. Будучи неоднозначним явищем у житті сучасної людини, візуальна ме­діакультура може бути як виробництвом, великим бізнесом, так і ви­соким мистецтвом.
Соціально-психологічний аспект візуальної медіакультури: медіакомунікація, медіатворчість, особистісна візуальна медіакультура
У візуальній медіакультурі є і соціально-психологічний вимір: інформативно-комунікативний, медіатворчий і особистісний.
Медіакомунікація
Комунікація як смисловий аспект соціальної взаємодії між людьми є суттю медіакультури й візуальної зокрема. Соціальний аспект візуальної медіакультури – візуальна медіакомунікація як індивідуального, так і масового (телеба­чення, кінематограф) характеру. Важливим її елементом є зображення, візуальний інформаційний код, головний комунікаційний засіб.
Медіатворчість
Людина є першопричиною виникнення феномена медіакультури й безпосереднім творцем візуальної медіакультури. Якщо творчість у ши­рокому розумінні – це створення нового, оригінального продукту, то ме­діатворчість – створення нового (чи перетворення існуючого) в сфері медіа або за допомогою медіазасобів.
Характерними особливостями медіатворчості, що відрізняє її від інших видів творчості є: «медіаопосередкованість» творчого процесу та репрезента­ції творчого продукту; «технічна медіаграмотність або компетентність» медіатворців; «масовість» творців як професіоналів, так і аматорської більшості; «дозвіллєвість», «гедонізм» процесу творення й процесу сприймання тощо.
Медіатворчість може бути ресурсом особистості, забезпечуючи їй адекватну адаптацію до сучасних умов існування у світі медіареальності інформаційного суспільства; розширення комунікаційних можливостей; можливість самореалізації; збагачення смислового досвіду.
Особистісна візуальна медіакультура
Особистісна візуальна медіакультура – це психологічна складова загальної візуальної медіакультури. Вона становить психологічне утво­рення у вигляді набутої системи способів споживання візуальних медіатекстів різноманітного формату. Особистісна візуальна медіакультура взаємопов'язана з загальною візуальною культурою людини, її етично-ес­тетичною системою цінностей, її потребами у сприйманні візуальної ме­діапродукції, технічної компетенції щодо використання візуальних медій, спрямованості на реалізацію творчого потенціалу саме у цій сфері.
Дуже важливим моментом для формування особистісної візуальної медіакультури високого рівня є розвиток критичного та творчого мис­лення, творчого медіасприймання, зокрема візуального.
Висновки
Візуальна медіакультура – це виробництво та споживання про­дукції завдяки візуальним, аудіовізуальним засобам масової комунікації. Виробництво та споживання є умовами для спілкування (комунікації") між окремими людьми, групами людей.
Візуальна медіакультура взаємозв'язана з візуальною та масовою культурою й становить вагому частину всієї медіакультури. Основними її функціями є спрямованість на масову аудиторію, розважальність, до­звіллєвість.
Візуальна медіакультура має й соціально-психологічний вимір: ін­формативно-комунікативний, медіатворчий й особистісний. Особистісна візуальна медіакультура – це психологічне утворення, система знань, умінь, компетенцій щодо споживання візуальної медіапродукції.
Можливість розширення медіакомунікацій може здійснюватися за­вдяки медіатворчості як у її продуктивній, так і у перцептивній формах. Ефективність медіатворчості людини забезпечується належним рівнем її особистісної медіакультури.
З метою підвищення особистісної візуальної медіакультури матеріал із медіаісторії ми вивчатимемо та досліджуватимемо як у медіаісторичному, так і соціально-психологічному ракурсі: комунікаційному та медіатворчому.
Контрольні запитання
1. У чому полягає суть слова «медіа» та його сучасна інтепретація. Засоби масової комунікації та їх провідні функції.
2. Що таке «медіакультура»? Що таке «візуальна медіакультура»?
3. Що є спільного між візуальною культурою, масовою й візуальною медіакультурою? Яка відмінність між продукцією масової візуальної куль­тури та візуального мистецтва?
4. Види комунікації: «комунікація», «медіакомунікація», «масова ме­діакомунікація». їх суть, різновиди.
5. Що таке «медіатворчість»? Зміст і функції. 6. Що таке «особистісна візуальна медіакультура»? Що необхідно для розвитку високого рівня візуальної медіакультури особистості?